За покликанням серця

Конотопське медичне училище – це не просто назва навчального закладу, це дорога життя, початок професійного становлення медичних працівників, мірило совісті i співчуття до людей, любові до рідної землі, міста, у якому минула квітуча юність, великої поваги до викладачів, які кожному з нас віддавали часточку своїх сердець.

Скільки б часу не минуло, ніколи не забудемо куратора групи Квача Миколу Івановича, котрий був для нас мудрим наставником, професійним викладачем внутрішніх хвороб, терплячим, толерантним керівником. Він допомагав нам вирішувати безліч питань i проблем що зустрічалися на життєвому шляху.

Ніна Миколаївна Лук’яненко читала російську i зарубіжну літературу. У цю жінку не можна було не закохатися! Взірець жіночності, інтелекту, вміння подавати матеріал i зацікавлювати студентів. На її уроках ми поринали у якусь романтичну подорож по стежках літератури.

Непростими шляхами водила нас Емілія Наумівна Кристалінська, яка мешкає зараз у далекому Ізраїлі, але незрима ниточка любові зв’язує наші серця. Цікавіших уроків я не пам’ятаю.

Заняття з фізики вела Гирман Лідія Тихонівна, яка на перший погляд здавалась нам, студентам трішки суворою, та коли починався урок i повною мірою розкривався викладацький талант Лідії Тихонівни, уроки фізики ставали не тільки корисними, але й дуже цікавими!

Людьми, яких всі дуже поважали i трішки побоювались були: директор – Радько Микола Григорович та завуч Шарова Римма Федорівна. Ці професіонали своєї справи, педагоги з великої літери могли i вміли організувати роботу викладацького колективу на високому piвнi. Студенти це знали, розуміли, за це i поважали СВОЇХ керівників.

Багато цікавих випадків траплялося у студентському житті. Роки навчання у медичному училищ! – це незабутні поїздки у колгоспи на буряки та картоплю, це будівельні загони, студентські дискотеки, спортивні змагання i найголовніше – перше в житті кохання....

На жаль, час летить дуже швидко. Багато викладачів вже на заслуженому відпочинку, дехто виїхав за межі України, а інших вже немає з нами.... Борис Аполінарійович Степаненко викладав хірургію. Одного разу наша група затрималась на декілька хвилин. Грізно насупивши брови, Борис Аполінарійович запитав: „Де були? Якщо не було поважної причини – поставлю двійки i вижену!” Ми несміливо відповіли: „Отримували гроші за сапування буряків у колгоспі.” Викладач посміхнувся суворо-лагідною посмішкою i сказав: „Отримання грошей i білети в кіно – це поважна причина для студента”. Заняття того дня пройшло напрочуд вдало, бо журнал ряснів п’ятірками!..

Багато випускників 1984 року, до яких належу i я, також попередніх i наступних випусків закінчили вузи, стали лікарями, професорами, працюють як в Україні, так i за її межами, але джерелом знань i професіоналізму було Конотопське медучилище.

Неможливо пригадати кожного викладача поіменно, але ви дорогі нам, у серцях випускників для кожного з вас є почесне місце.

Минули роки, i Конотопське медичне училище очолив новий директор Косар Анатолій Антонович, енергійна, талановита i мудра людина, якому я особисто завдячую за розуміння і підтримку у житловому питанні.

Коли проходиш під вікнами рідного училища або заходиш у знайомі до болю аудиторії, – бачиш i дивуєшся, що все оновлене, відремонтоване, більш пристосоване до навчання. Душа радіє, серце переповнює гордість, що я теж належу до випускників цього славетного навчального закладу.

Щиро бажаю керівництву училища, всьому педагогічному колективу міцного здоров’я i терпіння, задоволення від роботи i простого людського щастя, щоб кожен студент виходив з училища патріотом України, громадянином i професіоналом та навіть правнукам говорив: „Я щаслива людина, бо навчався у Конотопському медичному училищ !”.

Alma Mater

Я працюю й живу в Конотопі,

Де наснагу i досвід дає

Медучилище знане в Європі,

Медучилище рідне моє!

Там під вікнами липи шепочуть

I берізки стрункі шелестять

Юність нас покидати не хоче,

Хоч роки так невпинно летять.

Ми пройшли в ньому школу чудову,

Вірно служимо щастю людей.

Час настав i святкуємо знову.

Неповторний його ювілей.

Ветерани i юні студенти -

Нерозривний ланцюг поколінь.

Хай лунають для всіх компліменти,

Як оцінка досягнень i вмінь!

Нам в училищі є що згадати,

Тут прожиті найкращі роки,

Недаремно його «Alma Mater»

Називаємо вci залюбки.

Конотоп С.В. Холмецький Випускник медучилища, лікар Конотопської ЦРЛ 20.11.2010 р.